Шахтар Донецьк - Карпати Львів. 03-й тур, сезон 2011 / 2012. 24 липня 2011

Пробивати Донецьк ще в п’ятницю по обіді нас намилилось троє, сіли в вагон, завбачливо постелили постіль і розпочали довгу мандрівку за пивом і життєвими історіями. Хвилин за 40 після виїзду зрозуміли, що пива буде реально мало і викликали підмогу з Тернополя. На вокзалі нас чекав ящик холодного Опілля, який був дбайливо знищений в дорозі, закінчили допивати його десь перетинаючи Дніпро. На тому про дорогу все.

Донбас зустрів нас хмарами і ми поспішили обідати, чи то вже вечеряти, і готуватись до гри дубля. Хвилин за 15 розпочалась злива, яка тривала години чотири, матч дублерів перенесли і ми, промоклі наскрізь, перебивались по тамтешніх закладах харчування і випивання. Нічого в принципі цікавого. Надвечір вирішили їхати на вписку. Дорогу маршруткою прикрасив донецький, як він назвав себе, дальнобійник, який добряче нализавшись "після рейсу" і тримаючи в руках дві банки пива вирішив вчити нас життю. Хтось слухав його промови, хтось споглядав в вікно підтоплений Донецьк. Тимчасом дальнобійник вигледів свою зупинку і почав здійснювати спробу висадки, яка увінчалась вилитим на дівчину пивом. От саме та дівчина вскочила на ноги і видала одну з найбільш пам’ятних фраз виїзду: "Госпаді, ну пачіму я здєсь живу?". Приїхали на район вписки: понурі панельні хрущовки. Донецьк взагалі за межами центру – то такий великий Сихів, але ще більше понищений сміливими архітектурними рішеннями Хрущова і його таваріщів. На відміну від чистенького і вилизаного центру міста, з широкими, рівними проспектами і подекуди дуже навіть непоганими кобітами. Ночував з нами поляк один, географ здається. Поляк, який зовсім не цікавиться футболом – це провал. Нє ну він знав, що в його рідному Катовіце є команда ГКС і що кібіце - то страшні люди. На тому його футбольні і навколофутбольні пізнання закінчились. Зате він непогано розповідав про шоу Х-фактор в Польщі і Україні. Я заснув. Недарма Мусоліні казав, що чоловіки, які не цікавляться футболом, небезпечні для суспільства.

Зранку прокинулись і поїхали снідати, по дорозі сфоткались з бітлами і помилувались териконами. Після сніданку мали тверду думку відвідати все таки гру дублерів, яка після теплого чаю якось розвіялась. Як ми підтримали – так вони і зіграли. По сніданку пішли оглядати тамтешні визначні місця. Зупинились недалеко, в Юзівській пивоварні. Якісь китайські плетені столики і неприємно добрі менеджери – така собі атмосфера для типово пивного закладу. Але її сповна компенсувало дороге, але смачнюче їхнє пиво. Далі були пальма з рейки, міст, магніти на холодильник, парк з відеонаглядом, старий стадіон "Шахтар", подарована донечанці троянда і пиво Сармат.

Пообідавши вирушили на Донбас-Арену. Відвідали фаншоп в пошуках шкарпеток з написом ФКШД і молотками, не знайшли. А загалом дуже непоганий фаншоп: гаманці, блокнотики, бутси, рози, зошити – любе і різне з емблемою ШД. Вкотре зажали 30 грн за екскурсію по стадіону і пішли квасити в фан-кафе під пильними поглядами з-під оранжево-чорних фан-шапок. Там зустріли фана Дем-го, який за 15 хвилин встиг добряче нализатись донецькою горілкою.

Нарешті м’ячик. Добрий стюард службовим проходом провів нас до входу на гостьову трибуну, постійно оглядаючись і чекаючи на уповільненого випивкою Дем-го. Тут нам ясно повідомили, що треба бути чемними і "нічо такого" не скандувати. Шмон детальний, але дуже вже добрий і ввічливий. Запропонували повернути банер в небо і прошепотіли в рацію: "стопітнацитий прімітє банер". Нам пощастило і "стопітнацитий" дозволив пронести банер "Львів", на відміну від багатьох інших, вигадуючи дурні причини типу: там є червоне і чорне, там є цифри…

Вже під час матчу поспівали донецького караоке "парінь маладой" і розпочали заряджати свого. Кажуть, нас було непогано чути. Про копаного м’яча розповідати багато немає що. Радості змінюються розчаруваннями – буває по різному. Загалом на секторі близько 70 чоловік, пристойна підтримка і купа емоцій.

Після матчу хлопців посадили в ПАЗік і повезли на вокзал, ми ж успішно прорвали оточення і пішли на свій тролейбус. Вокзал, собака до Харкова і поїзд додому. Дорога назад класична: хтось спить, хтось читає, хтось підрізає пиво.

Вкотре впевнились, що є в далеких виїздах щось таке затягуюче і так нам всім необхідне. Так що катайте виїзда - матимете, що розказувати внукам.