Металург Маріуполь - Карпати Львів. 01-й тур, сезон 2011 / 2012. 9 червня 2011

Напишу я, мабуть, декілька слів про наш останній вояж у це прекрасне місто, де в повітрі витає смог і дух іллічя)). Отже, перший виїзд в новому сезоні закинув нас на берег Азовського моря. Літо, сонце, футбол і хоч Азовське, але море - це достатній перелік причин, щоб подолати 1200 чи більше кілометрів. По ящику вже не один тиждень розказували про холеру в тих краях, але коли яка холера лякала львівських хлопців?)) Ніколи не зрозумію, мабуть, тих людей, які не використовують такі подарунки календаря ЧУ і не їдуть на виїзд. Ну зрозуміло, що робота є робота, тут питань нема, але ж є маса людей, яким нічого не заважає їхати, але вони все одно віддають перевагу сидінню вконтакті чи ше якісь херні. Але менше з тим. То зовсім окрема тема для розмови.

Компанія наша в поїзді налічувала 7 адекватних хлопак + горстка школоти в іншому кінці поїзда. Решта ж їхала в інший час чи в інших поїздах чи на іншому транспорті. Взагалі, мені дуже сподобалось як ми всі з'їхались в Марік. Одні зависали на морі під Маріуполем, інші бухали всю ніч в Макєєвці з якимись тіпами, ше інші їхали машиною з Дніпра , мінімально зависнувши по дорозі в Бердянську, і всі зустрілись вже на секторі в Маріуполі. Шо тут скажеш?) Львівські кібіци =))

По дорозі наша компанія зменшилась на трьох. Всі наші розклади, які ми придумали, щоб на вокзалі не попастись в руки лягавим виявились до дупи. Не встигли ми з вагона ступити ногою на платформу, як нас моментально оточили місцеві фуражки. Стандартні мусарські питання в стилі "сколька вас?", "хто з вас главний?" і стандартні відповіді на них. Майор, який з нами говорив, виявився доволі адекватним і після 5-7-хвилинної розмови побажав нам удачі і відпустив. Ми вийшли з вокзалу, а мєнти оточили любов'ю і увагою нашу доблесну школоту, яка паслась на пероні і за той час могла б уже 250 раз звалити в місто.

Одноголосно ми прийняли рішення їхати в селище Малекіно, що приблизно в 15-ти кілометрах від Маріка. Під вокзалом замовили таксі ("матор" на мові місцевих) і погнали, значить, в це Малекіно. Малекіно являє собою селище на березі Азовського моря. Тобто це декілька совкових пансіонатів, одна вулиця довжиною десь в 100 метрів з великою кількістю всяких бичих закладів, з яких лунає огидна російська попса, палаток з шаурмою і таких же самих бичих пінних дискотек. По вулиці цій розгулюють місцеві ріальні пацани на небезпечних походках і таких же небезпечних виразах обличчь і поглядах)) Ще там, звичайно ж, були такі апарати, на яких пише BOXER, куди закидуєш монети і б'єш по ньому. Це спеціально для п'яних биків, які хочуть показати своїм тьолкам які вони сильні і соціально небезпечні). Ну одним словом Юкрейніан Рів'єра))

Весь цей бичий кайф нас, звичайно, не цікавив. А цікавило нас море, в яке ми хотіли вскочити, доки не сіло сонце. По іншу сторону від цих пансіонатів знаходився прекрасний піщаний пляж, який тягнувся на декілька кілометрів. Такий розклад нас цілком задовільнив і ми, розбивши намет прямо на цьому пляжі, пішли здороватись з Азовським морем.

Наступного дня прийшов час уже звалювати з Малекіна і їхати у Марік на футбол. Маршрутки довго не було, через що втратили багато часу, але все ж дочекались. Коли доїхали до Маріуполя, то часу вже залишилось зовсім мало і ми мали всі шанси запізнитись, але нас врятував якись місцевий пацан, який їхав на стадіон на таксі і взяв нас трьох із собою. По дорозі душевно з ним побалакали. Дуже адекватний хлопака, побільше б їм таких. Розказав нам багато цікавого про життя в Маріуполі і про завод імені іллічя). Цікавий факт, шо начальник цеху отримує на цьому заводі 70 тисяч гривень офіційної зарплати. Нехуйова така зарплатка, правда?) Зато звичайний робочий, який паше в цеху отримує 1500-2000 грн. Це по-нашому)

На стадіон прибули в притик. Шмон і пронос банерів був цілком адекватним, ми очікували набагато гіршого. На око на секторі стояло нас близько 40-ка рил. Банерів теж досить багато. Ше не встигли ми дов'язати банери як Карпати вже пускають гол. Наглий рикошет. В першому таймі супорт унилий. В другому вже почали шось співати і стало веселіше.

Фінальний свисток. Не дивлячись на поразку всі + Кожанов підходять до нас. На сектор летить декілька футболок. Ну от і все, залишилось тільки замутити бєрьозку.

Вибратись з Маріка на пряму просто неможливо. Хто був - той знає. Поїхали через Дніпро, а там зразу ж пересіли на тягу до Львова. Дорога назад просто жахлива. У вагоні можна було задихнутись, спати нереально, ще й до всього у Вінниці прям в наш вагон зарулили цигани. Коротше, давно я так хєрово додому не вертався. Але не дивлячись на це все і на то шо Карпати просрали, цей виїзд мені сподобався. Я отримав задоволення. В 12-ій ночі ми нарешті прибули у найкраще місто на планеті - Львів.

Що ж, вже зовсім скоро на нас чекає Донецьк. Знов Донбас, знов заводи, знов стопіццот кілометрів в одну сторону)) Але хто б там що не казав, ВОНО ТОГО ВАРТУЄ, ТРЯСЬЦЯ ЙОГО МАТЕРІ )))

Автор звіту: r-drogobych